Стая Волков, Стая Оборотненй, полу человек полу

Описание

В лісовому проваллі, де й чорт, наче брат, Годувала вовчиха голодних вовчат. Вовк дрімав. І у сні світанково шалів, І всіх зловлених зайців безмежно жалів. … Закуняла й вовчиха.Одне ж вовченя Тишком-нишком з провалля пішло навмання. Йому завжди хотілось нагору, туди, Де на сонці блищить таємниця води. Де місток в три жердинки,прудкий потічок, Де жабки і вужі каламутять ставок. Але що то за галас?Хтось впав із містка?! Та невже?! Так і є!..Це – дитина людська. 2 Час по хвильках стрибав і втікав потічком. Не вгавала дитина людська під містком. Вовченя причаїлось: нікого ніде. (Вовк повинен завжди стерегтися людей). Він не може, не сміє…В спині холодок. Але ноги понесли самі на місток. І, схопивши зубами за комір дитя, Він невдаху щодуху на беріг потяг. Звідки й сила взялася…Хутчіше! Е-гей! А на березі вже ціла зграя людей. Сіромаха закляк,відпустив комірець… І до лігва назад дременув навпростець. Вслід летіло каміння,пляшки і ножі. І собаки скажені – в хмільнім куражі. Для людина собака прислужливий – друг. Ну, а вовк – завжди ворог, хижак-відчайдух. 3 Підступив до провалля розлючений люд Над вовками чинити страшний самосуд. Хто при вилах навскид, хто з цепком, хто з кілком… А лісник дробовик зарядив жаканом. Стала вовча сім’я –лісові вояки – Завжди стоячи смерть зустрічають вовки. Зойкнув зведений враз у рушниці курок. На вовчиху й вовчат глянув з гідністю вовк. Батьку втіха, коли в нього правильний син.… А як дуло одне – то і постріл один. Вовк зухвало і стрімко пішов на ривок. Збагряніло відстрелене листя з гілок. Вслід метнулась вовчиха – вперед! На людей!