Описание
Існує красива легенда про чудову місцеву дівчину Лію, яка ніби врятувала односельців від татаро-монгольського хана Манжена, коли той, завоювавши село, забрав у полон красивих полонянок, серед яких приглянулась козачка Лія, що ціною своєї свободи попросила звільнити односельців, вийшовши за завойовника заміж. На честь великої любові завойовника і Лії нібито й назвали річку і село Манжелією. Така легенда й досі передається з вуст в уста, і з тих далеких часів, виринаючи інколи у назвах сіл та хуторів.
Історія
Територія Манжелії, як свідчать історичні документи, була заселена ще в першому столітті нашої ери. Про це свідчить виявлене поблизу села понад річкою Манжелійкою ранньослов’янське поселення Черняхівської культури.
Уперше село згадується в кінці ХVI століття серед королівських володінь як град Манджола або Манджолія. У 1622 році його віднесли до складу Черкаського староства. У польських документах воно називається „містечко Мандзяла” – „городище”, в якому було на той час 16 дворів козацьких та 6 дворів посполитих. На карті французького мандрівника Боплана, складеній у першій половині ХVI століття, воно значиться як слобода.
У 1626 році Манжелія стала власністю князів Вишневецьких. І лише визвольна війна 1648–1654 рр. позбавила манжелівців від кабали Вишневецьких, а містечко віднесено до Омельницької сотні Чигиринського полку. З 1667 року – до Кременчуцької сотні Миргородського полку. У 1726 році в городі Манжелійка уже налічувалося 266 дворів козаків, жителі яких підлягали гетьманському управлінню і вважалися не покріпаченими, а за ревізією 1729 року – 309 дворів, бо населення Манжелії швидко стало збільшуватися за рахунок утікачів із Правобережної України, які рятувалися від населеної шляхти. 15 червня 1743 року (згідно з царською грамотою як іноземцю за службу царю) Манжелія стає власністю Миргородського полковника В.П.Капніста (1737-1750), після загибелі якого в 1757 році у Прусії землями володів його син В.В. Капніст, письменник і культурний діяч.
З 18 ст. у Манжелії були також володіння Остроградських (один із них знаменитий математик), які збудували на березі річки Манжелії маєток, залишок якого зберігається до цього дня, а також Преображенську церкву на мурованому фундаменті (1841р.), при якій була бібліотека та жіноча церковнопарафіяльна школа. На 1859р. у Манжелії було 2412 жителів (445 дворів). Як центр Манжелівської волості (у якій проживало 7963 чоловік), мало земську (1873р.) та церковнопарафіяльну школи, козацька громада володіла 3 водяними млинами, 5 крамницями, було величезне торжище (площа), на якому відбувалися 4 ярмарки на рік, які так мальовничо описав Остап Вишня (П.М.Губенко) у знаменитій гуморесці „Ярмарок”, прототипом якої деякі чомусь вважають Сорочинський ярмарок, а не знаменитий на всю округу Манжеліївський. Та справа в тому, що в 20-х роках письменник жив і працював у сусідніх з Манжелією селах Луці та Мануйлівці, де влітку 1925 року й написав цю знамениту усмішку „Ярмарок”.
Цікаво
Так ось, Остап Вишня ще за життя був надзвичайно популярний у манжелівців. Мало хто знає, що в 1924 році письменнику-сатирику було надіслано в Київ „Випис з протоколу загальних зборів сіл Манжелії та Пісок”, в якому говорилось: „... заслухавши читання фейлетонів письменника Остапа Вишні „Профос”, „Земля обробітку потребує” і „Селотехніка”, ухвалили надіслати привітальну телеграму Остапові Вишні від сірих і білих облич жінок-селянок за те, що він умів так гарно вникати в наше селянське життя. З пошаною до Вас 81 баба”. Письменник відповів: „Не маючи змоги особисто обняти усіх 81-у дорогу для мене „бабу” – селянку за їхнє привітання, дозвольте це зробити за допомогою Вашої поважної газети...(чи не „Ярмарок” називалася?). Вісімдесят одне сердешне спасибі! Хай живуть усі українські баби – селянки!..”. І увічнив їх усіх у знаменитому „Ярмарку”(1926р.
